Проблема
Працівники ветеранського кластеру щодня торкаються реальності, яка ранить: історій втрат, виснаження, повернень із місць, де людська межа давно стерта. Це напруження накопичується тихо - як незриме каміння, що осідає в тілі і робить кроки важчими, навіть коли зовні все виглядає так само. Людина продовжує рухатись, працювати, підтримувати інших - але всередині щось стискається, і дихання стає коротшим. Тому стає необхідним місце, де можна знову повернутися до відчуття себе - для відновлення живої, стійкої опори.
Рішення
«Ветерани тиші» пропонують практики, що м’яко повертають людину з напруги до відчуття присутності в тілі та диханні. Це шлях повернення до себе посеред реального життя, без ізоляції й особливих умов. Коли увага знаходить опору, з’являється можливість бути з іншими, не втрачаючи внутрішнього зв’язку з собою. Лише піклу ючись про себе, ми зберігаємо сили, щоб бути поруч і підтримувати інших.
Для кого
Це для тих, хто працює поруч із ветеранами і щодня тримає чужу напругу на собі. Для волонтерів, психологів, медиків, журналістів, координаторів — для всіх, хто звик бути опорою для інших. Для людей, які не шукають втечі чи швидких рішень, а хочуть зберегти ясність, присутність і людяність у складній реальності. Для тих, хто розуміє: турбота про себе — не розкіш, а умова довготривалої сили.
Автор проєкту
Кириченко Олексій
ветеран, засновник проєкту «Ветерани Тиші», викладач майндфулнес
Проєкт «Ветерани тиші» створений ветераном, чий шлях пройшов через бойові дії, полон і очікування розстрілу. Повернення до мирного життя, втрата близької людини через хворобу і тривала адаптація стали досвідом граничної вразливості і глибокого внутрішнього зламу. Саме в цих умовах тиша, дихання і тілесна присутність стали не практикою, а способом вижити і зберегти людяність. Цей проєкт виріс із прожитого досвіду і пропонує лише те, що справді тримає.
Результати
З часом з’являється відчуття опори, яке не зникає під навантаженням. Дихання стає доступним у складних розмовах, тіло - надійним орієнтиром у напружених ситуаціях. Людина починає помічати момент, коли виснаження підступає, і має змогу зупинитись раніше, ніж стане пізно. Це не про ідеальний стан - це про здатність залишатись живим і цілісним у складній реальності.